Історія ДНЗ «Черкаське вище професійне училище будівельних технологій» бере початок 1969 року, від заснування Черкаського технічного училища № 15, побудованого на кошти і силами тресту «Черкасхімбуд», основної організації зі спорудження підприємств хімічної промисловості Черкащини, що стало базою підготовки молодих робітничих кадрів для управлінь тресту.
За першим набором в училище було прийнято 510 осіб на базі середньої освіти з однорічним терміном навчання за професіями: електрогазозварник, маляр-станочник, тесляр, муляр, маляр, плиточник, а вже наступного року здійснювали підготовку за професіями: монтажник конструкцій, машиніст баштових кранів, слюсар-електромонтажник; було укомплектовано 15 навчальних груп, учні були на повному державному утриманні: їм видавалась учнівська форма, взуття, білизна.
У різні роки біля керма навчального закладу стояли люди, різні за характерами та спеціальностями, але єдині в прагненні створити професійний навчальний заклад нового типу, і кожен з них, відповідно до часу, політичних та економічних віянь, вніс свою частку у його створення, оновлення та розвиток; першим директором був СРЛГУБ Георгій Михайлович.
Базовим трестом «Черкасхімбуд», зокрема СМУ-28, було побудовано навчальний корпус із спортивним та актовим залами, виробничі майстерні, гуртожиток та їдальню; навчальні кабінети, майстерні й лабораторії забезпечили відповідними технічними засобами, інструментами та посібниками, а у зв’язку з переходом на середню освіту протягом року були створені кабінети математики, історії, української мови та літератури, а також лабораторії фізики й хімії.
У приміщенні гуртожитку було відкрито бібліотеку, перший запис в інвентарній книзі якої зроблено 6 жовтня 1969 року, а вже у грудні 1970 року її фонд налічував 1276 примірників літератури; в училищі функціонували гуртки художньої самодіяльності: хоровий, танцювальний, вокальний, художнього слова, естрадний, гурток прикладного мистецтва та предметні гуртки; у 1984 році Черкаське технічне училище було реорганізовано у Черкаське середнє професійно-технічне училище № 15, а починаючи з 1985 року, коли в країні почалася «перебудова», заклад очолив Чуйко Олександр Маратович.
У період становлення молодої незалежної держави навчальний заклад очолювали Щучкін В.М. та Потапенко М.М., у ці роки тривав розвиток матеріально-технічної бази та підвищення професійного рівня викладацького складу; на початку 1990-х, коли постало питання впровадження рідної мови у навчальний процес, були введені предмети «Народознавство» та «Етнографія і фольклор України», створено кабінет «народознавства», у якому проводилися українські вечорниці та обрядові свята, а з 1992 року розпочалася комп’ютеризація навчального закладу; важливою віхою став 1994 рік, коли відбулося об’єднання училищ №1 і №15 на базі Черкаського середнього професійно-технічного училища №15, яке протягом шести років очолював Фандєєв Микола Сергійович.
З 2000 по 2007 рік училище очолював Стрілець Віктор Олександрович, за каденції якого було створено перший комп’ютерний клас (2005), мультимедійний кабінет хімії (2006), а у 2007 році відкрито нову професію «Монтажник гіпсокартонних конструкцій»; з грудня 2007 року директором училища стала Молоцило Валентина Олексіївна, діяльність якої була спрямована на підвищення статусу навчального закладу, що у червні 2010 року призвело до отримання статусу «Черкаський професійний ліцей», а у грудні цього ж року на базі закладу відкрився перший в області Регіональний навчально-практичний центр сучасних будівельних технологій, який у 2016 році отримав статус Міжрегіонального.
У цей період заклад освіти розширив список робітничих професій, отримавши ліцензію МОН України на впровадження професії «Монтажник санітарно-технічних систем і устаткування» (2009); цього ж року створено навчальний кабінет «Технологія монтажу санітарно-технічних систем» та сучасну майстерню виробничого навчання за підтримки соціальних партнерів: ТОВ «КАН», «Акватерм», ДП «Герц-Україна», «Корадо». Педагоги закладу вбачають головне завдання профтехосвіти в ефективному забезпеченні ринку праці кваліфікованими, професійно мобільними робітниками, затребуваними реальним сектором економіки. Для цього у закладі функціонують навчально-практичні центри: «Сантехнічного обладнання і устаткування» (СОІУ) (квітень 2017), «СІНІАТ» для підготовки фахівців за професією «Монтажник гіпсокартонних конструкцій» за технологіями ТДВ «СІНІАТ» (жовтень 2018), «ТРІОРА» для підготовки фахівців за професією «Маляр» за підтримки підприємства «ЗІП» (листопад 2018), «Снєжка» для підготовки фахівців за професією «Маляр» (травень 2019), «БудМайстер» для підготовки фахівців за професіями «Штукатур», «Лицювальник-плиточник», «Монтажник системи утеплення будівель» (жовтень 2019).
«Перукарської справи і візажу» з підготовки фахівців за професіями «Перукар (перукар-модельєр)», «Візажист» (грудень 2019). З січня 2019 року й до тепер училище очолює Саюн Олександр Васильович, який активізував участь закладу освіти у міжнародних проєктах для підвищення конкурентоспроможності, професійного зростання та самореалізації особистості через впровадження новітніх технологій, використання сучасних матеріалів та інструментів. Сьогодні заклад освіти є реципієнтом проєктів: Українсько-швейцарського EdUP «Публічно-приватне партнерство для поліпшення професійної освіти в Україні» (з 2018 року); Українсько-німецького «Професійна освіта в будівельній галузі України»; «Просування енергоефективності та імплементації Директиви ЄС про енергоефективність в Україні» (GIZ GmbH). Заклад співпрацює із соціальними партнерами — провідними виробниками будівельної продукції, серед яких: дочірнє підприємство «ГЕРЦ-Україна», акціонерне товариство «КОРАДО», підприємство з іноземними інвестиціями «URSA», промислове підприємство «ЗІП», ТОВ «Фабрика сухих будівельних сумішей «БудМайстер», «KAN», «АКВАТЕРМ-Україна GmbH», «Сантехстиль», товариство з додатковою відповідальністю «SINIAT», представництва «УПОНОР» та «GROHE» в Україні. Сучасний досвід різностороннього соціального партнерства у професійно-технічній освіті України, зокрема у закладі, означає встановлення взаємин, адекватних ринковій дійсності, між сферою освіти, зацікавленими у її розвитку, та роботодавцями — споживачами підготовлених кадрів.